Позакласна робота

«МИ ЧУЄМО ТЕБЕ, ТАРАСЕ,  КРІЗЬ СТОЛІТТЯ...»

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ

1 -й веду чий

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка.

Повні сил і живої снаги.

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

2-й ведучий

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив

Тарас малими

Босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами - сльозами.

1-й ведучий

9 березня 1814 року

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка — мати, вбита горем.

Мати

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить.

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово — і нагай

Над головою люто свисне.

І так — усюди. З краю в край

Лютує панство ненависне.

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами вмитій,

О любі діточки малі.

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Мої ви квіти нещасливі?

Коли безжальна смерть зітне Мене на довгій панській ниві?!

(Мати  повільно йде геть.)

Ведучий. Катерина Якимівна Шевченко померла на сороковому році життя, замучена тяжкою працею і нуждою. Тарасові йшов 9-й рік. Ярина, Йосип, Марія були ще менші?

Тарас

Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила...

Добре, мамо,

Що ти заранє спать лягла,

А то б ти долю прокляла

За мій талан...

Ведучий. Мовчазний і завжди замислений Тарас ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур'янах, за що його прозвали в сім¢ї «малим приблудою».

Сценка — уривок із п'єси С Черкасенка

Тарас

Оксанко, ти?

Мене чекаєш?

Оксана

Ну й наробив же ти біди!

Кажи хутенько, де блукаєш?

Тарас

Біди? Якої?

Оксана

Де ти був?

Гармидеру було багато: Мачуха лаялась, а тато... Пішли тебе шукати... Чув?

І Катря теж.

Тарас (сміється)

Ходив побачити край світу!

Оксана

І де ж той край? Далеко?

Тарас

Так.

Пройти лиш лан великий жита,                                                                                     _т

А потім гай, а там байрак,

А далі поле до могили.

А там уже і світа край.

Оксана

Там світу край?

Ну, розкажи ж!

Тебе діждалася насилу,

А ти про це чомусь мовчиш

Тарас (замислюється, фантазує) Та що ж казати?

Над землею

Схилилось низько небо там.

Як сонце стрінеться з зорею

І привітається із нею.

То ляже потім спочивать...

Оксана (у захваті)

Ой гарно ж як!

Та де про те

Довідавсь ти?

Тарас (поважно)

Ніде! Сам знаю!

Не ляже ж сонце під рядно,

Як ти чи я!

Адже ж воно

Ти знаєш звідки?

Оксана

Звідки?

Тарас

З раю!

В раю ж скрізь злото і срібло!

Оксана: Аде ж той рай? Чи ти не знаєш?

Тарас: Чому ти так собі гадаєш?

Про теє знає все село,

Що рай на небі... Там де мати...

Я чув, коли ховали їх,

То люди почали казати,

Що підуть в небо до святих,

Бо мук зазнали за життя...

Немає мами...

Потім тато... лихую мачуху привів (шепоче крізь сльози)

Чи бачить-мама? Чи й не зна?

Любила дуже нас вона...

Невже мамусю, ти не бачиш,

 Що мачуха нас лає, б'є... (схлипує)

Оксана:  Тарасику, ти той... ти плачеш? (хоче відняти його руку від очей)

Відкрий же личенько своє…

Не плач, Тарасику, не треба… (витирає йому сльози, гладить по голівці)

Бог пошле тобі талан...

Побачиш, любий,

Витри сльози,

А то іще побачить хтось...

Тарас: (захоплено)

Як виросту збудую гарну хату,

А в ній веселую кімнату...

Садок вишневий розведу...

Тебе ж я одягну, як паву,

І в краснім тім раю-саду

Ми заживем собі на славу.

Оксана:

Посію гарні я квітки...

Калину посаджу й тополю...

Тарас:

 І вже не будем кріпаки:

Ми викупим себе на волю!

Оксана:

Неначе сниться... Красні сни:

Тополя, вишні, хата, квіти...

І ми — самі собі пани,—

Як схочемо, так будем жити... (мріють)

Ведучий. Солодкими були дитячі мрії, та гіркою була реальність. Невдовзі після смерті матері, 1825 року помер і батько. Смерть батька приголомшила Тараса.

Тарас

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Помер на панщині!

А ми …

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Я до школи —                                                                                           

Носити воду школярам...

Брати на панщину ходили...

Ведучи й. Дитинство Тараса було тяжким і безрадісним. Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає й малює. Думка знайти людину, яка навчила б його малювати, не покидає хлопця. Так він потрапляє до хлипнівського маляра, який погоджується навчати Тараса, однак пан Енгельгардт забирає його до Петербурга, і Тарас стає козачком.

Ведучий

Хоче малювати.

Прагне він до знань. Та за це багато

Зазнає знущань. Нишком він малює Статуї в саду.

Вночі пише вірші

Про людську біду.

Ведучий. Зустріч у Петербурзі з художником-земляком Іваном Сошенком різко змінила долю Тараса Шевченка. Він познайомився з чудовими людьми: байкарем Євгеном Гребінкою, художниками Карлом Брюловим і Венеціановим, письменниками Жуковським і Григоровичем. Вони помітили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. 22 квітня 1838 р. — стало найщасливішим днем у житті Шевченка
Тарас. Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь — велике щастя бути вольним чоловіком, робити, що хочеш, ніхто тебе не спинить,

Ведучий

'Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вільним став Тарас.

 Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас? Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострить сокири Кличе на панів.

(Сценка «Шевченко серед селян». Тарас юнаку вишитій сорочці. Довкола нього— гурт селян.)

Дід. Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі. Тарасе!

Селянин. Пани-кати латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих!

Д і в ч и н а. А он розпинають вдову за подушне, а сина кують. Єдиного сина, єдину дитину,єдину надію у військо оддають, бо його, бач, трохи...         

Ж і н к а. А онде під тином опухла дитина, голоднее мре, а мати пшеницю на панщині жне...

Дід. Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?

Селянин. Чи довго ще на сім світі катам панувати?

(Тарас погрожує уявним супостатам.)

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде.

Настане суд, заговорять

І Дніпро і гори!

І потече сторіками

Кров у сине морс Дітей ваших!

Селянин. Ех, Тарасе, не доведуть до добра тебе твої вірші.

Т ар а с. А що мені буде?

Селянин.У москалі оддадуть!

Тарас. Нехай!

Ведучий. За написання бунтарських віршів та крамольної поеми «Сон», у якій зневажливо описано його імператорську величність і государиню імператрицю, Государ імператор височайше звелів: призначити Шевченка рядовим в окремий Оренбурзький корпус під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати.

Ведучий. 10 років неволі-солдатчини перетерпів Тарас у сухих казахських степах, у ненависних казармах, але переконань своїх не змінив. «Караюсь, мучусь, але не каюсь» — таким було моральне кредо Шевченка. Ведучий

У казематах батюшки-царя

Кайдани, шаленіючи, бряжчали.

Щоб заглушити пісню Кобзаря.

А пісня наростала у засланні,

А пісня грати розбивала вщент. Правдивій пісні передзвін кайданів— То тільки звичний акомпанемент.

(Звучить пісня «Думи, мої думи». Сценка. Стіл. На столі — свічка. За столом — Тарас-солдат пише.)

Ведучи й. Незважаючи на заборону писати і малювати, Шевченко писав і ховав свій крихітний зшиток за халявою чобота. У далеких оренбурзьких стенах він дуже тужив за вишневою своєю Україною.

Декламація вірша «Садок вишневий коло хати»

Шевченко

Заросли шляхи тернами

На тую країну,                                                                                    

Мабуть, я її навіки.

Навіки покинув.

Мабуть, мені не вернутись

Ніколи додому?

Мабуть, мені доведеться

Читати самому.

Оці думи? Боже милий!

Серце холоне.

Як подумаю, що, може,

Мене похоронять

На чужині — і ці думи

За мною сховають!

І мене на Україні

Ніхто не згадає!

А, може, тихо за літами

Слова, мережані сльозами,

І долетять коли-небудь

На Україну, і падуть,

Неначе роси над землею,      

На щире серце молодеє Сльозами тихо упадуть!

Ведучий. Шевченка завжди хвилює доля жінки, адже хоч і вільний він уже, а його сестри і досі в кріпацтві. Всі ці думки боляче лягали на папері.

Інсценізація балади  «Лілея»

Ведучий. 1859 р. Шевченко востаннє приїхав в Україну. Ходив кручами Канева, мріяв  оселитися поблизу улюбленого Дніпра. Не судилося.

Ведучий .

По довгій неволі хотів тут віку дожити.

На княжій горі, над коханим своїм Дніпром,

Вже так натомився за краєм своїм тужити,

Що вірші, здавалось, ридають уже під пером.

Ведучий

Сльоза закипає. Душа посварилася з Богом...
А небо! А простір! А це під горою село!

І так же тут любо! Дніпро під самим порогом.

І тільки порога... порога чомусь не було.

Шевченко

«О думи мої!»

І «Слепую» писав я, і «Тризну».

А вірші ридають... Отак і життя промине.

Будь прокляті всі, хто відняв у мене вітчизну.

Але у вітчизни ніхто не відніме мене!

                                                                                                             

Ведучий. Шевченко прожив усього 47 років. З них 24 р. був у кріпаччині. 10 — на каторзі у солдатчині.

1-й читець

Він рвався серцем із тюрми

На волю, до ланів широких.

До синіх хвиль Дніпра — ріки,

До тихих тих могил високих.

2-й читець

Та сил в співця вже не було.,. Остання пісня продзвеніла —

І в небо тихо піднялась

Душа поета наболіла.

3-й читець

Умер співець! І привезли Його на рідну Україну

І коло синього Дніпра

Йому насипати могилу.

Ведучий.

У кругосвітній похорон пішли,

Щоб зупинитись на горі Чернечій,

Йшла вперше Україна по дорозі

У глибину епох і вічних зльотів –

Йшла за труною сина і пророка.

За нею по безсмертному шляху

Ішли хохли, русини, малороси

Щоб зватись УКРАЇНЦЯМИ віднині.

Ведучий. Звідти, з висоти Шевченкової горн, поет-громадянин звертається до нас, своїх нащадків.

Аудіозапис вірша «Заповіт»

Веду чи й

Ми чуємо тебе, Тарасе, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля!

1 -й читець

У росяні вінки заплетені суцвіття,

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе Кобзарю, крізь століття.

Тебе своїм сучасником звемо.

2-й читець

І я, нащадок твій, чоло схиляю.

Молюся мудрості і доброті святій.

Перед Всевишнім голову схиляю.

Що Прометея дав землі моїй!

Запалюється свічка Говорить учень «Молитва» Д.Павличка

Отче наш, Тарасе всемогущий,

Що створив нас генієм своїм,

На моїй землі, як правда, сущий,

Б'ющий у неправду, наче грім.

Ти, як небо, став широкоплечо.

 Над літами, що упали в грузь;

Віку двадцять першого предтечо,

Я до тебе одного молюсь.

Да святиться слова блискавиця,

Що несе у вічну далечінь

Нашу думу й пісню.

Да святиться між народами твоє ім'я.

Амінь.