Опис досвіду

Тема досвіду	Формування комунікативної компетентності шляхом впровадження інноваційних методів навчання на уроках української мови та  літератури
Автор	Яцик Тетяна Геннадіївна – вчитель української мови та літератури Флоріанівського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу І-ІІІ ступенів «Школа-дитячий садок»
Сфера застосування	Загальноосвітній навчальний заклад, середня і старша школа
Актуальність	Сучасний етап розвитку національної школи характеризується посиленням уваги до мовної освіти, потребою формування особистості, національно свідомої, духовно багатої,   яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися словом, яка відзначається мовленнєвою активністю на всіх етапах послугування рідною  мовою  як засобом спілкування, пізнання і впливу, високою культурою спілкування в різних життєвих ситуаціях, тобто забезпечує  належний рівень комунікативної компетенції. У реальному житті учень може стати конкурентоспроможним та успішним за умови високої мовленнєвої культури, активної мовленнєвої діяльності та цільового  використання засобів комунікації. До характеристик людини, здатної вирішувати життєві проблеми, належить уміння спілкуватися: адекватно оцінити ситуацію і обрати стратегію спілкування; слухати, розуміти співрозмовника; переконливо формулювати свою думку, аналізувати аргументи іншого і приймати ті з них, що достатньо обґрунтовані. Не менш важливим для життя є вміння розуміти, тлумачити, критично оцінювати прочитаний текст, висловлювати свою думку про нього. Перед учителем-словесником з’являється потреба вчити дітей не технічному оформленню висловлювання, а інтерпретації, творчості на тлі художнього твору, адже результатом читацької діяльності є здатність побудувати усне чи писемне мовлення у відповідності до жанрово – стильової манери письма автора, а також вести монолог, діалог, полілог, вибудовувати і вести дискусію, виголошувати промову тощо.   Однак, особливість і усного, і письмового мовлення полягає у тому, що воно наділене високим ступенем імпровізаційності, адже мовець має в будь-якій мовленнєвій ситуації точно висловити свою думку. Недостатній словниковий запас у сучасного учня може дезорієнтувати його у подібній ситуації. Поряд з цим, варто пам’ятати, що в практичному використанні мовлення не зводиться до монологів та письмових робіт. Як правило, учні повинні стати і оратором, і співрозмовником, і опонентом, і доповідачем.   Комунікативно-мовленнєву потребу можна сформувати, якщо учень усвідомить, що оволодівши тим чи іншим умінням, він розширить свої можливості спілкуватися, зможе точно висловлювати свої думки, презентувати себе та продукт своєї діяльності.
Наукові концепції та теорії	Комунікативна компетентність – це складова життєвої компетентності, і, за визначенням Д.О. Пузікова,  «включає сукупність здатностей, пов’язаних з ефективним спілкуванням, а саме: володінням рідною мовою, знаннями, вміннями та навичками, пов’язаними із застосуванням засобів комунікації, наявністю умінь, пов’язаних із розумінням психологічних особливостей спілкування, здатністю до реалізації навичок, уникнення та розв’язання конфліктів, володіння навичками самореалізації». В.Сухомлинський писав: «Мовна культура людини – це дзеркало його духовної культури. Найважливішим засобом впливу на дитину, облагородження її почуттів, душі, думок, хвилювань є краса і велич рідного слова» У період оновлення змісту освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» відбувається переорієнтація процесу навчання рідної мови на розвиток мовної особистості школяра, формування його комунікативної компетентності. Комунікативна компетентність – це здатність вступати в комунікацію, бути зрозумілим, невимушено спілкуватися. Вона передбачає комплексне застосування мовних і немовних засобів, уміння змінювати глибину і коло спілкування, а також вміння інтерпретувати невербальні прояви інших людей. Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії і є результатом досвіду спілкування між людьми. Виокремлюють такі складові комунікативної компетентності: ü  вміти орієнтуватися у різноманітних ситуаціях спілкування; ü  вміти ефективно взаємодіяти з оточенням; ü  бути готовим до діалогу; ü  вміти контролювати і оцінювати себе; ü  володіти знаннями, уміннями і навичками конструктивного спілкування. Джерелом розвитку комунікативної компетентності є : ü  трансляція комунікативних умінь у процесі міжособистісної взаємодії з іншими людьми ü  оволодіння культурною спадщиною ü  спостереження за поведінкою інших людей в процесі комунікації ü  програвання в уяві комунікативних ситуацій Успішному формуванню в учнів досвіду творчої діяльності сприяють методи навчання, які характеризуються: - практичною спрямованістю на основі розроблених підходів до визначення складності творчих завдань, їх систематизації; - здатністю оптимально поєднуватися; - забезпеченням необхідних педагогічних умов для їх реалізації. Підґрунтям такого навчання є активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою активного спілкування: учня з учнем; учня з групою учнів; учня з учителем; учителя з представником групи; учителя з групою учнів; учителя з класом. Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу. Ще всередині минулого століття на Заході забили тривогу: учень не готовий до життя в новому суспільстві. Він, винесли присуд менеджери великих компаній, не здатний сам учитися, не вміє працювати з інформацією (шукати її, обробляти, переводити з однієї знакової системи в іншу). "Технології завтрашнього дня, - пише О. Тоффлер, - потребують не мільйонів... людей, готових працювати в унісон на безконечно монотонних роботах, не людей, котрі виконують накази, не зморгнувши оком... а людей, котрі можуть приймати критичні рішення, котрі можуть знаходити свій шлях у новому оточенні, котрі достатньо швидко встановлюють нові стосунки в реальності, що швидко змінюється. Світ заговорив про компетентності як спроможність особистості застосовувати засвоєні знання й набуті уміння у нестандартних ситуаціях, "готовність і уміння діяти", здатність до саморозвитку".  Дослідники проблем педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове. Зокрема, В.Загвязинський вважає, що нове у педагогіці - це не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, а й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в ході зміни умов і ситуацій ефективно розв'язувати завдання виховання та освіти. Цілий ряд авторів, зокрема й В. Кукушкіна, вважають, що будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності): ·                 Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети. ·                 Системність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин, цілісність. ·                 Можливість управління. Передбачає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів. ·                 Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти. ·                 Відтворюваність. Можливість використання (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими суб'єктами. ·                 Візуалізація (характерна для окремих технологій). В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О. Пометун. Інтерактив (від анг.- взаємний та діяти). Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної активності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. У своїй роботі я використовувала досвід сучасних педагогів, як-от: Л.Годкевич «Загальні поняття про інтерактивні технології», Л .Колток, Л. Годкевич «Використання інтерактивних методів», Т. Гера «Інтерактивні методи на уроках».
Основна ідея	Провідна ідея досвіду полягає у виробленні певної сукупності технологій навчання української словесності, що сприяють розвитку комунікативних компетенцій, творчих здібностей, інтересів, умінь і навичок та інших інтелектуальних чинників у сучасних школярів. Формування комунікативно компетентності учнів у системі мовної та літературної освіти можливе за умови високої мовленнєвої культури, активної мовленнєвої діяльності та цільового використання засобів комунікації школярів, які досягаються завдяки мовленнєвому досвіду учнів
Технологія реалізації  ідеї	Запропонований досвід роботи апробований із врахуванням наступних правил і принципів: ·                головним є не предмет, якому я навчаю, а особистість, яку формую; ·                кожна думка, висловлена учнем, має право на існування; ·                необхідно враховувати принцип наступності навчання, вікові та психологічні особливості учнів, рівень їхнього розвитку. ·                урізноманітнення форм і методів навчання; ·                навчати діалогічно, у співпраці з учнями; ·                максимальне наближення навчального матеріалу до реалій життя, близьких школярам; ·                спрямування навчання на підтримку і розвиток інтелігентного учня-читача; ·                розвиток творчих та комунікативних здібностей учнів, читацької полемічної культури, уміння аргументовано доводити свою думку; ·                виховання свідомої особистості з громадянською позицією, здатної до толерантності в спілкуванні, готової до професійного самовизначення, конкретного вибору місця в житті.
Форми, методи, прийоми, засоби	Обрана мною проблема пов'язана з        інтерактивними технологіями, бо вони сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні. На своїх уроках користуюся такими методами і прийомами: робота в парах, аукціон знань, проводжу науково- дослідницьку роботу, «мозковий штурм», розв'язання проблем, «мікрофон», гра «Коректор», розігрування ситуацій за ролями (програвання сценки), прийом «Крісло письменника» Особливий статус відводиться таким формам роботи: навчальний діалог, монологічна промова, використання формул «подумай – обговори з другом – поділися з класом», побудова оцінних суджень за схемою – опорою, словесна творчість і фантазування, рольові ігри, інсценування, пошукова робота з різними джерелами інформації, творчий переказ. Що стосується впровадження даних технологій на уроках мови в 5 – 6 класах, то я, звичайно, використовую не весь їх спектр, а тільки найдоступніші, найзрозуміліші для учнів. Це такі технології як «Мікрофон», «Мозковий штурм», робота в парах, «Навчаючи – учусь», «Метод ПРЕС», «Займи позицію», «Незакінчене речення». Ще застосовую метод «Орфографічна естафета».  Клас ділиться на команди (за рядами). На дошці записано слово з орфограмою (наприклад, директор). Кожен член команди повинен написати слово з орфограмою, яке б починалося буквою, на яку закінчилося попереднє. Виграє команда, що швидше впорається із завданням. (Наприклад: директор – «Рукавичка» - ательє…). Крім ситуативних вправ, пропоную завдання на добирання, доповнення, редагування: ·                доповнити речення, завершити висловлену думку; ·                виділене слово замінити  фразеологізмом; ·                відредагувати неправильно побудовані речення; ·                створити речення із хаотично розташованих слів; ·                вставити найвдаліші порівняння; ·                дібрати синоніми до запропонованих слів; ·                відредагувати текст, уникаючи тавтології. Для перевірки рівня засвоєння теоретичних знань використовую гру «Ти – мені, я - тобі». Учні заздалегідь мають підготувати питання з теорії теми, що вивчається, для однокласників. Також учні отримують домашнє завдання (для виконання за бажанням) ігрового характеру: скласти кросворд, ребус, лінгвістичну задачу,  «Зайвину». Такі завдання, як правило, діти виконують із задоволенням, докладаючи і знання, і творчі здібності. Так, наприклад, при вивченні теми «Будова слова. Словотвір» учениця 6 класу склала лінгвістичну гру для однокласників «Відгадай слово» : А) Відгадайте слово, у якому: корінь від слова земля, суфікси від слів весняний, ліжко, закінчення від слова лопата (землянка). Б) Відгадайте слово: державна пісня + частина світу (гімназія). В) Відгадайте слово: вороняче слово + гральна карта (картуз). Г) Відгадайте слово, у якому: префікс від слова безбарвний, корінь від слова вода, суфікс від слова парний, закінчення від слова гарний (безводний). На етапі формування вмінь і навичок використовую інтерактивну технологію «Займи позицію». Наприклад, у 6 класі при вивченні теми «Групи прикметників за значенням» кожен учень витягає аркуш з    написаним на ньому прикметником. На дошці – у різних місцях – аркуші з написами: «якісні», «відносні», «присвійні». Кожен учень повинен підійти до відповідного аркуша, назвати свій прикметник і обґрунтувати свій вибір. «Дерево рішень». Цей прийом допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень. «Мозковий штурм». Мозковий штурм спонукає учнів проявляти уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки.Мета “мозкового штурму” чи “мозкової атаки” в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.«Навчаючи – учусь».  Цей метод використовую при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Він дає можливість учням взяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу підвищує інтерес до навчання. На узагальнюючих уроках використовую такі види диктантів: диктант з «ключем», «Корисні поради» (завдання: дати пораду товаришеві щодо правильного написання слова), творчий диктант. Велике значення в своїй роботі надаю урокам розвитку зв’язного  мовлення, тому що система роботи на таких уроках направлена на розвиток навичок і умінь учнів усно та письмово передавати чужі думки, а також творити власні висловлювання. Уміння й навички розвиваю поступово, з кожним роком ускладнюючи завдання. У 5-6 класах пропоную переказати епізод, який найбільше сподобався, скласти казку або міф за схемою, схарактеризувати героя, користуючись відповідною пам’яткою. Учням 7-8 класів пропоную писати твори з порівняльною характеристикою героїв. При написанні твору з елементами порівняльної характеристики, які мають готувати учні 7 класу, слід навчити школярів, що порівнювати можна послідовно та паралельно. При послідовному порівнянні спочатку подається характеристика однієї із діючих осіб, а потім у зіставленні характеристика другої, наприкінці робиться узагальнення. Другий спосіб порівняти образи – це паралельне зіставлення, коли розглядається поведінка героїв у одній і ті й же схожій ситуації, їхнє ставлення до тієї самої події, особи тощо, що дозволяє показати схожість та відмінність. У старших класах учні удосконалюють свої творчі здібності. виконуючи завдання такого типу: написати фінал до новели В.Стефаника «Камінний хрест», твір – роздум «Суд над Чіпкою» за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», укласти збірку курйозних віршів (9 клас). У кінці навчального року у всіх класах діти пишуть відгуки на твори за програмою, що найбільше сподобалися. Після вивчення певної теми учням можна запропонувати укласти бюлетені, буклети,  поетичні та прозові збірки, самостійно розробити інсценізації. Одним із видів уроку узагальнення та систематизації знань є «урок творчості», на якому одна група складає кросворди за темою, друга група готує аукціон питань, третя група пише кіносценарій навчального фільму. На уроках української літератури  значну увагу приділяю роботі в групах, що є не самоціллю чи формальністю. Групова технологія допомагає акцентувати увагу на комунікативно - компетентісному спрямуванні роботи. Найчастіше вдаюся до роботи з рольовими групами, що, як правило, виконують випереджувальні домашні завдання. Найдієвіші з них - групи «істориків», «біографів», «літературних критиків», «краєзнавців», «філософів» та інші. Саме таке спрямування спонукає школярів до пошуку інформації, формує інтелект, сприяє розширенню світогляду, забезпечує ситуацію успіху, бо наприкінці уроку клас визначає найретельнішого «біографа», найцікавішого «критика», найвправнішого декламатора.         Також пропоную школярам  рольові  ігри. Учні за бажанням  уявляють себе в ролі того чи іншого героя твору, що вивчається, і дають відповіді на запитання однокласників. Так, наприклад, під час вивчення повісті І.Калинця «Хлопчик-фігурка, який задоволений собою» звучить запитання: чи добре бути задоволеним собою?Діти уявляють себе тим хлопчиком, про якого розповідається, і дають різні обґрунтовані відповіді, які сприймаються позитивно. На запитання: «Якби я був Є. Рафаловичем (повість І.Франка «Перехресні стежки»), чи пожертвував би особистим щастям?» - десятикласники теж дають аргументовані відповіді, які відображають їхнє ставлення до цього поняття.          Проаналізувавши реалізм соціально-побутової повісті Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», розкривши актуальність проблематики, учнівські групи одержують завдання: висловити власну думку про українську ментальність, національний характер, народну мораль та етику. Після міні-дискусії в групах (застосовую метод «синтез думок») обговорення проводиться в класі, переростаючи в дискусію чи диспут.           Часто групова робота закінчується творчою діяльністю: складанням віршів, оповідань, сенканів, діамант, листів до автора художнього твору або літературного героя, творів-роздумів.            Для узагальнення та систематизації вивченого ефективною буде групова робота «Навчаючи – вчуся». На уроках узагальнення і систематизації учні одержують картки з інформацією для запам’ятовування (5-7 різновидів карток залежно від кількості груп); кожен вивчає зміст свого повідомлення, розповідає іншим, сприймає інформацію від решти груп. По завершенні роботи(8-10хв.) учням пропонується систематизувати й  розповісти почуту інформацію.            Як доводить досвід, робота в парах, групах «2-4-усі разом» ефективно поєднується з традиційними методами. Аналізуючи художній твір, розв’язуючи складні проблеми, використовую технології «Аналіз конкретних ситуацій», «Карусель», «Синтез думок», «Коло ідей», «Займи позицію», «Зміни позицію», «Розігрування рольових ситуацій» та інші. Суть цих інтерактивних технологій полягає в тому, що практично кожен учень є активним учасником, суб’єктом процесу пізнання, який  відбувається в комунікативній взаємодії, співробітництві або дискусії.           Для закріплення вивчення нового  матеріалу часто використовую групове опитування. За короткий час (8-10хв.) консультант здійснює усну перевірку знань. Відповіді слухають усі члени групи й у разі потреби доповнюють їх чи з’ясовують незрозумілі питання. Важливо, що в кожного учня з’являється можливість продемонструвати в мікрогрупі свої знання, комунікативні вміння й здібності, а також повчитися у своїх товаришів.                Формуванню комунікативної компетентності учнів на уроках літератури сприяє і такий прийом, як «реклама твору». Пропоную дітям прорекламувати твір, що вивчається, так, щоб виникло бажання його прочитати і в тих, хто ще не ознайомився з ним. Прийом «інтерв’ю» також сприяє розвитку комунікативної компетентності учнів, формуванню вміння  спілкуватися в нестандартній ситуації. Учні самостійно  визначають, хто буде виконувати роль журналіста та  в кого будуть брати інтерв’ю, а потім обмінюються ролями. У кінці підсумовують, хто був кращим.  Учні із задоволенням інсценізують фрагменти твору, уявляючи себе в ролі улюбленого (або не зовсім) героя, що допомагає розвивати творчу, комунікативно спрямовану особистість. У такий спосіб гра розкриває особистісний потенціал дитини: кожен учасник демонструє свої можливості окремо й у спільній діяльності з іншими. Дитина   вчиться переборювати психологічні бар'єри в спілкуванні з різними людьми, удосконалює якості своєї особистості. Широкі можливості для творчості  надають комп’ютерні технології, які використовую на уроках, відповідно до тем, що також сприяє  формуванні мовно-комунікативної особистості. Учні створюють презентації, захищають власні проекти, створюють буктрейлери до творів, що вивчаються. Систематично проводиться позакласна робота з предмета, учні беруть участь у різноманітних конкурсах, предметних олімпіадах. Щороку в школі проходить тиждень української мови та літератури, Шевченкові дні, День української писемності, конкурси читців поезії
Результат застосування	Педагогічний досвід був апробований у процесі вивчення української мови та літератури Флоріанівської середньої загальноосвітньої школи в середніх та старших класах, а також в індивідуальній роботі з учнями, позакласній роботі з предмету.
Висновки	З усього сказаного випливає висновок: сучасний урок рідної мови - плід майстерності і творчості вчителя-словесника, його професійності, ґрунтовних знань рідної мови, літератури, історії, мовознавства, народознавства, його патріотизму. Критерії сучасного уроку рідної мови відбивають ті зміни, що відбуваються в системі освіти, та рівень розвитку методичної науки. Серед найголовніших критеріїв сучасного уроку варто виділити такі: -               розвивальний потенціал уроку; -               використання активних методів і засобів навчання, викладання теоретичного матеріалу великими частинами (блоками); -               проблемне та інтерактивне навчання; -               раціональне використання навчального часу (мотивація навчальної діяльності, індивідуалізація навчання, співпереживання за результати праці, самовираження кожного учня); -               системність знань учнів (повторення й узагальнення і систематизація вивченого, блоковий виклад матеріалу, з'ясування причинно-наслідкових зв'язків між мовними явищами, центральна ідея (мета) уроку); -               методичне забезпечення уроку, сучасна технологія; -               вивчення кращого досвіду, використання досягнень сучасної лінгводидактики. Сказане вище не вичерпує можливостей організації і проведення уроку рідної мови. Сучасний вчитель має широкі можливості для його удосконалення. Сьогодні перед учителем української мови постає нелегке запитання: як зробити, щоб урок був радісним і цікавим для учнів, щоб розкрив творчий потенціал особистості, поставив у ситуацію морального вибору і прийняття самостійного рішення. Потрібні шляхи оптимізації навчального процесу. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань, активне функціонування вольових та інтелектуальних сфер, дає відчуття потреби у самоосвіті, формує стійкий інтерес до предмета, сприяє розвитку творчої особистості. Методичний аналіз сучасних форм роботи та проведення нестандартних уроків дає підстави стверджувати, що всі вони можуть успішно використовуватися в процесі навчання української мови. Наукова достовірність виучуваного матеріалу, його оптимальність, змістова наповнюваність є важливими чинниками, що в сполученні з правильним вибором типу, структури уроку та методів навчання сприяють підвищенню ефективності занять.